Статья 120 земельного кодексу

Рубрики Новости

Содержание:

Земельный Кодекс РК
Статья 120. Земли для нужд обороны и национальной безопасности

Сноска. Заголовок статьи 120 в редакции Закона РК от 13.02.2012 № 553-IV (вводится в действие по истечении десяти календарных дней после его первого официального опубликования).

1. Землями для нужд обороны и национальной безопасности признаются земельные участки, предоставленные для размещения и постоянной деятельности воинских частей, военных полигонов, военных учебных заведений, специальных (военных) учебных заведений специальных государственных органов Республики Казахстан, иных организаций Вооруженных Сил Республики Казахстан, других войск и воинских формирований, специальных государственных органов Республики Казахстан, их объектов и сооружений, выполняющих задачи в области обороны и национальной безопасности.

Предоставление и изъятие земельных участков для нужд обороны и национальной безопасности осуществляются по согласованию с центральным уполномоченным органом и соответствующим уполномоченным органом (Министерством обороны Республики Казахстан, Министерством внутренних дел Республики Казахстан, Комитетом национальной безопасности Республики Казахстан, Службой государственной охраны Республики Казахстан, Службой внешней разведки Республики Казахстан «Сырбар»).

2. При необходимости временного использования земель для проведения учений и других мероприятий, связанных с нуждами обороны и национальной безопасности, земельные участки у собственников земельных участков и землепользователей не изымаются.

Использование этих земель осуществляется применительно к порядку, установленному для проведения изыскательских работ, а также для зон с особыми условиями использования.

Разрешение на использование земельных участков для указанных целей выдает областной исполнительный орган.

3. В целях обеспечения защиты и охраны Государственной границы Республики Казахстан отводятся земельные участки для обустройства и содержания инженерно-технических сооружений и заграждений, пограничных знаков, пограничных просек, коммуникаций, пунктов пропуска через Государственную границу Республики Казахстан.

4. Районные исполнительные органы по согласованию с соответствующим уполномоченным органом (Министерством обороны Республики Казахстан, Министерством внутренних дел Республики Казахстан, Комитетом национальной безопасности Республики Казахстан, Службой государственной охраны Республики Казахстан) могут передавать отдельные земельные участки из земель, предоставленных для нужд обороны, во временное землепользование физическим и юридическим лицам для сельскохозяйственного использования.

Сноска. Статья 120 с изменениями, внесенными законами РК от 19.12.2007 N 11 (порядок введения в действие см. ст. 2); от 13.02.2012 № 553-IV (вводится в действие по истечении десяти календарных дней после его первого официального опубликования); от 04.05.2018 № 151-VI (вводится в действие по истечении десяти календарных дней после дня его первого официального опубликования).

Відповідно до ст. 120 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування — на підставі договору оренди. Частиною 2 цієї статті визначено, що при відчуженні будівель та споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на земельну ділянку визначається згідно з договором оренди земельної ділянки. Таким чином, стаття 120 ЗК України не передбачає автоматичного переходу права власності на земельну ділянку у зв’язку з переходом права власності на розташовані на ній будівлі чи споруди і не передбачає звільнення від здійснення передбаченої законом процедури оформлення такого права (Постанова ВГСУ від 01 червня 2010 р. № № 02/178-11а(6/53-11а(1/43-20/20А)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

01 червня 2010 р.

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Феміда –Інтер»

Львівського апеляційного господарського суду від 26.01.2010 року

№02/178-11а (6/53-11а(1/43-20/20а) господарського суду Волинської області

Відкритого акціонерного товариства «Західенерго»

1. Шацької районної державної адміністрації

2. Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Феміда –Інтер»

визнання недійсним договору оренди від 04.07.2002 року

за участю представників сторін від:

Федорів С.С. дов. № 08-42 від 11.01.2010 року,

Данай –Тарасенко В.В. дов.№08-37 від 11.01.2010 року

2.Бачинський Я.Л. дов. №27/01/10 від 27.01.2010 року

Справа судами розглядалась неодноразово, постановою Вищого господарського суду України від 29.10.2008 року справу направлено на новий розгляд.

Ухвалою Верховного Суду України від 22.01.2009 року касатору відмовлено у порушені провадження з перегляду зазначеної постанови Вищого господарського суду України.

Рішенням господарського суду Волинської області від 15.10.2009 року (судді Костюк С.В., Соломка Л.І., Слупко В.А.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 26.01.2010 року (судді Д. Новосад, О. Михалюк, Г. Кордюк) позов задоволено, визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 04.07.2002 року. укладений між Шацькою районною державною адміністрацією та товариством з обмеженою відповідальністю фірмою «Феміда- Інтер», стягнуто з Шацької райдержадміністрації в доход Державного бюджету України штраф в сумі 1000 грн. відповідно до п.5, ст. 83 Господарського процесуального кодексу України за ухилення від вчинення дій, покладених судом.

В касаційній сказі Товариство з обмеженою відповідальністю фірма «Феміда –Інтер» просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 26.01.2010 року та рішення господарського суду Волинської області від 15.10.2009 року, провадження у справі припинити, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, а саме п. 1-1 ст. 80 ГПК України.

У відзиві на касаційну скаргу ВАТ «Західенерго» просить залишити рішення та постанову без змін, а касаційну скаргу –без задоволення.

Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали (фактичні обставини) справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій договором оренди земельної ділянки від 04.07.2002 року орендодавцем передано в строкове платне володіння та користування орендаря земельну ділянку площею 6 700 кв. м в урочищі «Гряда» Шацького району, строком на 49 років, для розміщення бази відпочинку.

Рішенням господарського суду Волинської області у справі № 01/6-24.1 від 09.06.2005 року п. 2 розпорядження Шацької районної державної адміністрації від 12.06.2002 року №96 «Про вилучення з постійного користування та передачу в оренду земельної ділянки» визнано недійсним. Судами зазначено, що вказане рішення господарського суду Волинської області залишене без змін судами апеляційної та касаційної інстанції, вступило в законну силу та має преюдиційне значення при вирішенні даного спору щодо фактів, встановлених в ньому.

Підставою висновків, наведених у зазначеному рішенні стало те, що на земельній ділянці, переданій згідно розпорядження Шацької РДА в оренду ТОВ фірма «Феміда –Інтер», розташовані будівлі, що належать на праві власності ВАТ «Західенерго», що є порушенням вимог ч. 4, ст. 120 Земельного кодексу України, ч. 1, ст. 377 Цивільного кодексу України, ст. 16 Закону України «Про оренду землі», та прав ВАТ «Західенерго» як землекористувача на будівлі, розміщені на даній земельній ділянці.

Зазначеним рішенням господарського суду у справі №01/6-24.1 встановлено також, що на земельній ділянці площею 0.67 га, переданій в оренду ТОВ фірма «Феміда –Інтер» знаходяться три будівлі, одна з яких придбана ТОВ фірма «Феміда –Інтер» за договором купівлі –продажу майна АЕК №388359 від 24.05.2002 року, та два корпуси №1 та №2 бази відпочинку підприємства «Енергетик», які увійшли до статутного фонду ВАТ «Західенерго» під час корпоратизації ВЕО «Львівенерго», станом на 01.07.1995 року.

Рішення судів попередніх інстанцій за новим розглядом мотивовані, зокрема тим, що оспорюваним договором порушено права позивача на користування земельною ділянкою.

Проте, Вищий господарський суд України не може погодитися з переконливістю висновків судів попередніх інстанцій.

При новому розгляді справи суди порушили вимоги ст. 111 12 Господарського процесуального кодексу України, де зазначено, що вказівки, які містяться у постанові касаційної інстанції, є обов’язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Як зазначалось колегією суддів Вищого господарського суду України в постанові від 29.10.2008 року Земельний кодекс України в редакції 2001 року закріплює самостійні правові режими земельної власності (і землекористування) та власності на розташовані на земельній ділянці об’єкти нерухомості. Земельна ділянка є самостійним об’єктом цивільних правовідносин, що потребують самостійної правової регламентації.

Відповідно до ст. 120 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування — на підставі договору оренди.

Частиною 2 цієї статті визначено, що при відчуженні будівель та споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на земельну ділянку визначається згідно з договором оренди земельної ділянки.

Таким чином, стаття 120 ЗК України не передбачає автоматичного переходу права власності на земельну ділянку у зв’язку з переходом права власності на розташовані на ній будівлі чи споруди і не передбачає звільнення від здійснення передбаченої законом процедури оформлення такого права.

Статтею 125 Земельного кодексу України визначено, що право власності та право користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Відповідно до ст.30 Земельного кодексу України від 18.12.1990р., чинного на момент передачі корпусів №1 та №2 бази відпочинку „Енергетик” до статутного фонду ВАТ “Західенерго”, при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об’єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження — будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення.

Частиною 3, ст. 30 зазначеного Кодексу передбачено при передачі підприємствами, установами і організаціями будівель та споруд іншим підприємствам, установам і організаціям разом з цими об’єктами до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій знаходяться зазначені будівлі та споруди.

Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір у новому розгляді, не врахували вимоги наведеної статті та не дослідили в якій частині, за договором купівлі –продажу майна АЕК №388359 від 24.05.2002 року, продано ТОВ фірма «Феміда –Інтер» зазначене майно частково чи повністю, та відповідно, яке право визнано за товариством як правокористувача чи як правовласника, а також не встановлено судами, що передано ВАТ «Західенерго» –весь комплекс бази відпочинку «Енергетик» чи тільки корпуса. Дані обставини дадуть підставу визначитися щодо застосування норми земельного законодавства.

Вищевикладене залишилося поза увагою судів, а тому ухвалені в справі судові рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційної інстанції підлягають скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд до господарського суду першої інстанції. При новому розгляді справи слід врахувати наведене і вирішити спір відповідно до закону.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , п.3 ч.1 ст. 111 9 , ст. 111 11 , 111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, —

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 26.01.2010 року та рішення господарського суду Волинської області від 15.10.2009 року у справі №02/178-11а скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Статья 120 земельного кодексу

1. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об’єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

2. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об’єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

3. У разі переходу права власності на будинок або його частину від однієї особи до іншої за договором довічного утримання право на земельну ділянку переходить на умовах, на яких ця земельна ділянка належала попередньому землевласнику (землекористувачу).

4. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

5. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду фізичними або юридичними особами, які не можуть мати у власності земельних ділянок, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташований жилий будинок, будівля або споруда, на умовах оренди.

6. Істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв’язку з набуттям права власності на ці об’єкти.

Укладення договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що пов’язане з переходом права на частину земельної ділянки, здійснюється після виділення цієї частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номера.

У разі набуття права власності на жилий будинок (крім багатоквартирного), який розташований на землях державної або комунальної власності, що перебувають у користуванні іншої особи, та необхідності поділу земельної ділянки площа земельної ділянки, що формується, не може бути меншою, ніж максимальний розмір земельних ділянок відповідного цільового призначення, визначених статтею 121 Земельного кодексу України (крім випадків, коли формування земельної ділянки в такому розмірі є неможливим).

Загальна характеристика. Положення коментованої статті спрямовані на впровадження принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та об’єктів нерухомості, які на ній розташовані.

Цей принцип випливає із самої природи речей: незалежно від того, хто «на папері» є власником земельної ділянки, фактично володіє, користується і навіть розпоряджається ділянкою той, кому належить право власності на відповідний будинок, будівлю або споруду. Тому допускати «розщеплення» власності на земельну ділянку та розташовані на ній об’єкти нерухомості означає просто називати речі не своїми іменами, а водночас — і породжувати масу практичних проблем.

Зміни у правовому регулюванні земельних відносин при відчуженні будинків, будівель та споруд. Правила про долю земельної ділянки у разі відчуження розташованих на ній будинків, будівель або споруд протягом останніх двох десятиліть змінювалися неодноразово.

Зокрема, при відчуженні нерухомого майна під час дії ст. 30 ЗКУ в ред. 1992 року відбувався «автоматичний» перехід права власності на земельну ділянку до набувача з необхідністю подальшого оформлення переходу права.

Відчуження об’єктів нерухомого майна в період з 01.01.2002 року по 20.06.2007 року (під час дії ст. 120 ЗКУ в ред. від 25.10.2001 року) не тягнуло автоматичного переходу права власності на земельну ділянку під будівлями та спорудами.

Існує думка, за якою після 01.01.2004 року автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будинку, будівлі або споруди відбувався в силу ст. 377 діючого ЦКУ, що набув чинності із вказаної дати. Даний підхід отримав відображення у правозастосовчій практиці, хоча існує позиція, за якою він спростовується положеннями ст. 9 ЦКУ. Згідно із цією статтею, ЦКУ застосовується до земельних відносин лише тоді, якщо вони не врегульовані спеціальними актами законодавства. Таким спеціальним актом є ЗКУ, ст. 120 якого у первісній редакції не передбачала автоматичного переходу прав на земельну ділянку.

З іншого боку, з точки зору кола врегульованих відносин і ст. 377 ЦКУ, і ст. 120 ЗКУ регулювали однакове коло суспільних відносин, і незастосування прийнятої пізніше ст. 377 ЦКУ, яка, до того ж, передбачала більш адекватні існуючим відносинам правила, суперечило б, на наш погляд, уявній волі законодавця. З огляду на це, застосування до відносин, що виникли після 01.01.2004 року, положень ст. 377 ЦКУ є виправданим.

Наступна редакція ст. 120 ЗКУ (ред. Закону України N 997-V від 27.04.2007) знову передбачила «автоматичний» перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі або споруди (якщо доля земельної ділянки не вирішена у договорі), фактично продублювавши ст. 377 ЦКУ.

Нарешті, поточна редакція статті (привнесена Законом України від 05.11.2009 N 1702-VI) дещо видозмінила правила про «автоматичний» перехід.

До ч. 1. Перше речення коментованої частини слід розуміти таким чином, що при виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду право попереднього власника або користувача припиняється автоматично, в силу закону, без «оформлення» припинення права будь-якими актами та документами. Варто наголосити, що ця норма є імперативною, відступ від неї на підставі договору не допускається.

Друге речення коментованої частини передбачає виняток із загального правила, передбаченого ст. 125 ЗКУ, про виникнення права власності з моменту «державної реєстрації права» (а також «тимчасового» правила, передбаченого п. 3 розд. II Закону України від 05.03.2009 N 1066-VI, про виникнення права з моменту «державної реєстрації земельної ділянки», що на даний час заміщає положення ст. 125). Тобто в усіх випадках переходу права власності на жилий будинок, будівлю або споруду право на земельну ділянку виникає в набувача одночасно із виникненням права на зведені на ній об’єкти. Подальша «реєстрація земельної ділянки» (ст. 202 ЗКУ) та права на земельну ділянку (Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень») повинні бути здійснені з метою запобігання спорам та створення можливості для наступного відчуження земельної ділянки за договором.

Пояснення потребує згадка у другому реченні про «частину» земельної ділянки.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда відчужуються за договором, ч. 6 коментованої статті фактично вимагають її попереднього формування в окрему земельну ділянку (див. коментар). Тобто, суворо кажучи, про частину земельної ділянки в момент переходу права власності на будинок, будівлю або споруду за договором вже не йдеться.

Якщо ж право власності на жилий будинок, будівлю або споруду переходить з якихось інших підстав (наприклад, в порядку спадкування), слід вважати, що за загальним правилом в силу закону до набувача нерухомого майна переходить право власності на усю земельну ділянку. Виняток складають ситуації, коли на земельній ділянці розташоване інше нерухоме майно. У таких випадках необхідно виходити із того, що право на певну земельну ділянку (частину первинної земельної ділянки), на якій розміщене нерухоме майно, перейшло в момент переходу права власності на будинок, будівлю або споруду. В подальшому може виникнути необхідність у «формальному» формуванні земельної ділянки та посвідченні права на неї державним актом (див. ст. 56 Закону України «Про землеустрій»). У разі виникнення спору щодо того, яка саме земельна ділянка (частина первинної земельної ділянки) перейшла до набувача нерухомого майна, він може бути вирішений судом (вважаємо, що рішення має прийматися на підставі технічної документації, яка ідентифікує земельну ділянку). При вирішенні спору слід виходити зі змісту чинних будівельних норм та правил, санітарних норм та правил, інших нормативних документів та містобудівної документації. Особливо слід звернути увагу на необхідність застосування ДБН 360-92** «Планування і забудова міських і сільських поселень», ДБН Б.2.4-3-95 «Генеральні плани сільськогосподарських підприємств».

Далеко не завжди земельна ділянка перебуває у власності чи хоча б користуванні власника будинку, будівлі або споруди. На наш погляд, у таких випадках все рівно відбуватиметься перехід права на земельну ділянку відповідно до положень ч. 1 коментованої статті (на правильність такого тлумачення вказує, серед іншого, і формулювання абз. 3 ч. 6 ст. 120, ч. 3 ст. 121 ЗКУ). Вбачається, що це буде цілком правильним, адже «формальний» власник земельної ділянки фактично вже втратив реальну можливість володіти, користуватися і розпоряджатися нею — така можливість є лише у власника будинку, будівлі чи споруди. Отже, правові титули лише приводяться у відповідність до реального стану речей.

До ч. 2. Як і у ситуації, врегульованій другим реченням ч. 1, коментована частина передбачає виняток із правил ст. 125 ЗКУ та п. 3 розд. II Закону України від 05.03.2009 N 1066-VI. За ним, право на земельну ділянку в набувача будинку, будівлі або споруди виникає «автоматично» з моменту набуття права на будинок, будівлю або споруду незалежно від будь-яких подальших дій набувача щодо оформлення права на земельну ділянку. Таке оформлення може мати місце в подальшому, у т. ч. шляхом підписання відповідного договору (оренди, емфітевзису, суперфіцію).

Вважаємо, що положення коментованої норми є спеціальними по відношенню до ст. 92 ЗКУ, яка обмежує коло суб’єктів права постійного користування земельними ділянками. Таким чином, якщо набувачем будинку, будівлі або споруди є суб’єкт, не згаданий у ст. 92 ЗКУ, до нього переходить право постійного користування, що в подальшому може бути оформлене державним актом.

У випадку, якщо на земельній ділянці розташовано кілька об’єктів нерухомого майна, до набувача одного з таких об’єктів може перейти право користування лише на частину первісної земельної ділянки (нову земельну ділянку). Засади такого переходу є тими самими, що і у випадку переходу права власності (див. коментар до ч. 1 коментованої статті).

До ч. 3. Коментована частина дублює по відношенню до окремої ситуації (відчуження жилого будинку за договором довічного утримання) положення ч. ч. 1 та 2 коментованої статті, не встановлюючи жодних особливих правил.

До ч. 4. Описане у статті правило з необхідністю випливає із положень ч. ч. 1 та 2 коментованої статті. Більш того, із зазначених норм випливає також висновок про те, що аналогічне правило має застосовуватися при переході права власності на частину будинку, будівлі і споруди.

Описане правило фактично передбачає виняток із положень ст. 89 ЗКУ (що передбачає спільну сумісну власність на земельну ділянку співвласників житлового будинку) і розширює перелік підстав виникнення права спільної часткової власності на земельну ділянку, встановлений ст. 87 ЗКУ.

До ч. 5. Щодо обмежень відносно використання земельних ділянок на праві власності див. ст. ст. 81, 82 ЗКУ.

Вважаємо, що коментована норма передбачає цікаве явище виникнення орендних відносин безпосередньо на підставі закону. Таким чином, як і у випадках, передбачених іншими положеннями коментованої статті, орендні відносини виникають «автоматично» з моменту набуття права на будинок, будівлю або споруду із подальшим оформленням договором. При недосягненні сторін згоди щодо конкретних умов договору оренди спір може бути вирішений судом. При цьому ці умови мають бути поширені на користування земельною ділянкою з моменту набуття права користування нею.

Абзац перший. Правило, закріплене у абзаці першому коментованої частини, покликане встановити заборону відчуження за договорами будинків, будівель або споруд без попереднього формування земельних ділянок, на яких ці об’єкти розташовані. Таке положення, звичайно, спрощує застосування правил ч. ч. 1 та 2 коментованої статті. Водночас, на наш погляд, для впровадження принципу єдності юридичної долі будинку, будівлі, споруди та земельної ділянки, на якій вони розташовані, обрано хибний шлях. Замість того, щоб будинок, будівля, споруда «тягнули» за собою земельну ділянку, є загроза, що земельна ділянка (точніше, проблеми, пов’язані із її формуванням), навпаки, гальмуватиме обіг розташованих на них об’єктів нерухомості. Напевно, краще було б допустити відчуження будинку, будівлі та споруди та дозволити набувачу вирішувати проблеми, пов’язані із формуванням земельної ділянки — це дозволило б зробити обіг набагато більш динамічним.

Окремим випадком відсутності кадастрового номера земельної ділянки може бути оформлене право власності на неї державним актом зразка до 2002 року (до набуття чинності постанови КМУ від 02.04.2002 N 449). До недавнього часу отримання кадастрового номера на наявну земельну ділянку здійснювалося відповідно до наказу Держкомзему «Про затвердження Порядку присвоєння кадастрових номерів земельним ділянкам» від 15.02.2010 N 168. Наразі присвоєння кадастрових номерів передбачається постановою КМУ «Про затвердження Тимчасового порядку присвоєння кадастрового номера земельній ділянці» від. 18.08.2010 N 749, яка набрала чинності з 01.01.2011. Варто зауважити, що протягом часу з моменту скасування наказу Держкомзему N 168 і до набрання чинності наведеною постановою КМУ порядку присвоєння кадастрових номерів не існувало, що фактично порушувало права власників земельних ділянок без кадастрового номера в частині можливості їх відчуження з дотримання ч. 6 ст. 120, п. «ж» ч. 2 ст. 132 ЗКУ.

Крім того, при застосуванні коментованої норми неминуче виникне низка проблем.

По-перше, далеко не завжди під окрему будівлю та споруду можна виділити окрему земельну ділянку. В принципі, існує чимало ситуацій, коли земельна ділянка є неподільною і повинна використовуватися власниками кількох розташованих на ній будинків, будівель і споруд спільно. На наш погляд, у подібних ситуаціях коментовану норму слід тлумачити таким чином, що сформованою має бути земельна ділянка, що обслуговує усі розташовані на ній об’єкти нерухомості — її кадастровий номер і слід вказувати в договорі разом із зазначенням частки у праві на земельну ділянку, що переходить до набувача нерухомості. Хотілося б, щоб такий підхід закріпився на практиці.

По-друге, аналогічні проблеми виникають у ситуації, в якій відчужується лише частина будівлі або споруди. Вважаємо, що на таку ситуацію a fortiori поширюються правила ч. ч. 1 та 2 статті щодо «автоматичного» переходу права на земельну ділянку. Проте сформувати окрему земельну ділянку під частину об’єкту нерухомого майна буде неможливо. Як видається, вирішення проблеми має бути аналогічним попередньому: слід розуміти закріплене правило як таке, що вимагає формування земельної ділянки під всім будинком (будівлею, спорудою), та відчуження частки у праві власності. Між тим, в багатьох випадках це буде дуже проблематично — наприклад, саме такою буде ситуація у разі відчуження квартири у багатоквартирних будинках. Тому є загроза, що суворість коментованої норми компенсуватиметься її невиконанням.

Абзац другий. Правило абзацу другого коментованої частини з необхідністю випливає із правила абзацу першого, тому самостійного значення не має.

Абзац третій. Абзац третій коментованої частини, на наш погляд, лише засмічує Кодекс зайвим текстом. Застереження «крім випадків, коли формування земельної ділянки в такому розмірі є неможливим» фактично перекреслює правило (досить сумнівне з точки зору його доцільності, до речі), закріплене до цього. Напевно, це і добре, адже, на наш погляд, у кожному випадку формування земельної ділянки слід враховувати цілий комплекс обставин, насамперед, необхідність поділу земельної ділянки у такий спосіб, що забезпечив би можливість нормального обслуговування кожного із об’єктів нерухомості, розташованих на ділянці.

Втім, все-таки певний позитивний ефект коментованої норми можна віднайти: вона опосередковано вказує на правильність запропонованого нами тлумачення, за яким ч. 1 ст. 120 застосовується і у випадках, коли власник будинку, будівлі або споруди не є власником земельної ділянки.

Привлечение к административной ответственности за отсутствие регистрации прав на землю — 17 сентября 2015 г.

Привлечение к административной ответственности за отсутствие регистрации прав на землю

Согласно ст. 120 Земельного кодекса Украины (далее — ЗКУ), в случае приобретения права собственности на жилой дом, здание или сооружение, находящиеся в собственности, пользовании другого лица, прекращается право собственности, право пользования земельным участком, на котором расположены эти объекты. К лицу, которое приобрело право собственности на жилой дом, здание или сооружение, размещенные на земельном участке, находящемся в собственности другого лица, переходит право собственности на земельный участок или его часть, на которой они размещены, без изменения его целевого назначения. Если жилой дом, здание или сооружение размещены на земельном участке, находящемся в пользовании, то, в случае приобретения права собственности на эти объекты, к приобретателю переходит право пользования земельным участком, на котором они размещены, на тех же условиях и в том же объеме, что были у предыдущего землепользователя.

Руководствуясь ст. 120 ЗКУ, многие владельцы зданий и сооружений не оформляют право собственности или пользования (аренды) на земельный участок, исходя из того, что право собственности / пользования / аренды по этой статье уже к ним перешло и любых негативных последствий не может произойти.

Однако, это не совсем так. Обращаем внимание на ст. 125, 126 ЗКУ, согласно которым право собственности на земельный участок, а также право постоянного пользования и право аренды земельного участка возникают с момента государственной регистрации этих прав. Право собственности, пользования земельным участком оформляется в соответствии с Законом Украины «О государственной регистрации прав на недвижимое имущество и их обременений».

Одновременно, согласно ст. 211 ЗКУ, граждане и юридические лица несут ответственность в соответствии с законодательством за уклонение от государственной регистрации земельных участков и представление недостоверной информации о них.

Фактически, нормы ст. 125, 126, 211 ЗКУ устанавливают обязанность землевладельцев и землепользователей осуществлять государственную регистрацию прав на землю и получать документы, подтверждающие это право.

В свою очередь, приказом Министерства аграрной политики и продовольствия Украины от 16.08.2013 г.. № 503 был утвержден «Перечень вопросов для осуществления Государственной инспекцией сельского хозяйства Украины и ее территориальными органами мероприятий государственного надзора (контроля) за соблюдением субъектами хозяйствования требований законодательства» , согласно п. 1 раздела II которого, Госсельхозинспекция проверяет наличие документов, удостоверяющих право собственности или право пользования на земельный участок.

В силу п. 5 «Положения о Государственной инспекции сельского хозяйства Украины» (утверждено Указом Президента Украины от 13.04.2011 г.. № 459/2011), Госсельхозинспекция Украины и ее должностные лица в пределах своих полномочий имеют право составлять акты проверок, протоколы об административных правонарушения и давать обязательные для исполнения предписания (распоряжения).

Отсутствие государственной регистрации прав на землю исключает наличие у владельцев / пользователей земли документов, удостоверяющих эти права, а, следовательно, Госсельхозинспекция имеет возможность предоставить соответствующее предписание по устранению этого нарушения.

В свою очередь, согласно ст. 188 Кодекса Украины об административных правонарушениях, невыполнение законных распоряжений или предписаний органов, осуществляющих государственный контроль в области охраны окружающей природной среды, использования природных ресурсов, радиационной безопасности или охрану природных ресурсов, не предоставление им необходимой информации или предоставление ложной информации, других препятствий для выполнения возложенных на них обязанностей влекут за собой наложение штрафа на граждан от десяти до пятнадцати необлагаемых минимумов доходов граждан и на должностных лиц — от пятнадцати до сорока пяти необлагаемых минимумов доходов граждан.

Автор: Михаил Кочеров, к.ю.н., адвокат, Партнер HLB Ukraine Legal Services

Стаття 120. Перехід права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю або споруду

Земельний кодекс України (ЗКУ)

  • перевірено сьогодні
  • кодекс від 12.10.2018
  • вступив у чинність 25.10.2001

Ст. 120 ЗКУ в останній чинній редакції від 7 березеня 2018 року.

Нові не набрали чинності редакції статті відсутні.

Розділ IV. Набуття і реалізація права на землю

Глава 19. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами

Стаття 120. Перехід права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю або споруду

1. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об’єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

2. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об’єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

3. У разі переходу права власності на будинок або його частину від однієї особи до іншої за договором довічного утримання право на земельну ділянку переходить на умовах, на яких ця земельна ділянка належала попередньому землевласнику (землекористувачу).

4. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

5. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду фізичними або юридичними особами, які не можуть мати у власності земельних ділянок, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташований жилий будинок, будівля або споруда, на умовах оренди.

6. Істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв’язку з набуттям права власності на ці об’єкти, крім об’єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації.

Укладення договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що пов’язане з переходом права на частину земельної ділянки, здійснюється після виділення цієї частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номера.

У разі набуття права власності на жилий будинок (крім багатоквартирного), який розташований на землях державної або комунальної власності, що перебувають у користуванні іншої особи, та необхідності поділу земельної ділянки площа земельної ділянки, що формується, не може бути меншою, ніж максимальний розмір земельних ділянок відповідного цільового призначення, визначених статтею 121 Земельного кодексу України (крім випадків, коли формування земельної ділянки в такому розмірі є неможливим).

Еще по теме:

  • Куда звонить ночью если шумят соседи Что делать с шумными соседями? В условиях плотной городской застройки люди весьма стеснены и ограничены, теряя многие возможности, например, громко слушать музыку, не мешая при этом […]
  • Гаи орел регистрация авто МРЭО ГИБДД в Орле Межрайонный регистрационно-экзаменационный отдел ГИБДД в Орле Справочный телефон: (4862) 72-90-44 Телефоны для записи: (4862) 77-55-05, (4862) 72-91-18 Регистрация […]
  • Коммунальные платежи расчетный период Расчетный период не равен календарному месяцу форум для специалистов по теплоснабжению Автор Тема: Расчетный период не равен календарному месяцу (Прочитано 7824 раз) Быстрый ответ В […]
  • Количество дней отпуска при увольнении онлайн калькулятор Как рассчитать компенсацию за неиспользованный отпуск при увольнении сотрудника? Рассчитайте дни неиспользованного отпуска Работник устроился 12 января 2015 года, а его последний день […]
  • Гражданское право статья в конституции 2. Основные источники гражданского права К источникам гражданского права относятся: 1. Конституция Российской Федерации (ст.ст. 8, 9, 15, 34, 35 и др.). Согласно ст. 15 Конституции России, […]